Міський електротранспорт у системі цілей сталого розвитку ООН: інфраструктурний вимір

Abstract

Концепція сталого розвитку пройшла три етапи становлення: ембріональний (до 1972 р.), формоутворюючий (1972–1987 рр.) та розвинутий (з 1987 р.), і за цей час трансформувалася з фокусу на сталому використанні природних ресурсів до Цілей сталого розвитку (ЦСР) [1]. Сучасний дискурс сталого розвитку спирається на парадигму інтрагенераційної справедливості, реалізовану через три взаємопов’язані, але самостійні стовпи (екологічний, економічний і соціальний), що вимагають збалансованих рішень з урахуванням компромісів між ними [2]. В той же час парадигма сильної сталості, що визнає обмежену взаємозамінність природного капіталу штучним, виступає як концептуальна основа сталого розвитку. Культура, належне врядування та системи життєзабезпечення виступають ключовими факторами її просування.